Psychophysiology

This thesis proposes that human prejudice has a primary origin in the physiology of pain and perceived threat, preceding logical reasoning and cognitive elaboration.
Part I argues that early exposure to pain-physical, emotional, or sensory-establishes a primitive defensive matrix that shapes how the brain interprets novelty, difference, and unpredictability. This matrix, combined with the distinct speed of sensory signals (e.g., vision is faster, pain is slower), leads the brain to anticipate risks and create protective generalizations, which transform into prejudices. Supported by contemporary neuroscience theories such as predictive processing, adaptive generalization, and neural economy, it is demonstrated that prejudice arises as a physiological strategy to prevent unexpected pain or discomfort.
Part II develops the central paradox: if pain generates prejudice and prejudice generates violence, then violence produces new pain, perpetuating the cycle. The historical belief that pain purifies, corrects, or heals-present in religions, pedagogies, and punitive policies-reinforces this cycle and contributes to the escalation of violence in modern societies. The thesis concludes that effective interventions against prejudice and human violence must involve, beyond education and culture, the reduction of physiological pain, the creation of safe environments, and sensory-emotional regulation from the beginning of life.

У статті досліджується вплив релігійності на життєстійкість та емоційний стан особистості в умовах війни, наявність взаємозв’язку між ними, а також механізми, які відіграють найбільшу роль у цьому зв’язку. Вивчення цього питання є актуальним через зростання
кількості людей, які стикаються зі стресовими ситуаціями та психоемоційним напруженням внаслідок військових дій.
В процесі дослідження було застосовано кілька методів, зокрема опитування, інтерв’ю та статистичний аналіз даних. Згідно до отриманих результатів, було виявлено, що релігійність виступає важливим внутрішнім ресурсом для подолання стресу, прояву емоційної стабільності та підтримки життєстійкості. Більш того, люди з високим рівнем релігійності менш схильні до тривоги, страху та безнадійності, більш того, вони частіше відчувають емоційний підйом, надію та задоволення від життя. Визначено, що релігійність є певним психосоціальним ресурсом, який допомагає людині ефективніше справлятися зі стресом й життєвими негараздами, надає відчуття узгодженості та сенсу, сприяє переосмисленню
негативних подій, надає сили для подолання травми й, своєю чергою, призводить до зміцнення життєстійкості.
Результати статистичного аналізу підтвердили, що релігійність є значущим предиктором життєстійкості. Крім того, релігійність може здійснювати непрямий вплив на життєстійкість також через інші емоційні та психологічні компоненти, такі як «впевненість
у своїх силах», «готовність допомагати іншим» та «робота над собою». Було виявлено механізми взаємозв’язку релігійності та життєстійкості особистості. А саме визначено ті ресурси особистості, які можуть бути обумовленими її релігійністю й сприяти її високому рівню життєстійкості. Зокрема, до них належать знання особистості
щодо особливостей власних ресурсів, тобто усвідомлення своїх переваг та індивідуальних особливостей, а також здатність оновлювати власні ресурси, що є важливим механізмом
зниження психічної напруги та відновлення внутрішньої рівноваги.
У дослідженні також було з’ясовано, що персональна релігійність впливає й визначає рівень одного з структурних компонентів життєстійкості, а саме залученості. Вона сприяє прояву активної життєвої позиції, яка реалізується через комунікабельність, праг-
нення проявляти людяність та доброзичливість, надає можливість особистості продовжувати спілкуватися й бути залученою в активну життєдіяльність, незважаючи на складну життєву ситуацію, що є необхідним елементом підтримки сприятливого рівня життєстійкості та вияву конструктивних копінг-стратегій. Варто зазначити, що ана-
логічний взаємозв’язок був виявлений між показниками суб’єктивного визначення власної релігійності та структурним компонентом життєстійкості – залученості. Тобто, релігійні особистості більш активні, вмотивовані й відкриті, вони легко йдуть на контакт та позитивно сприймають оточуючу дійсність, що допомагає їм долати труднощі та життєві негаразди.
Отримані результати підкреслюють важливість врахування релігійності у підтримці психологічного благополуччя та життєстійкості особистості, зокрема, в умовах постковіду, війни та інших стресових ситуацій. Врахування релігійного аспекту може бути корис-ним для розробки стратегій психологічної підтримки та втручання, спрямованих на підвищення життєстійкості, а також формування програм соціально-психологічної реабілітації для зменшення негативних травмівних наслідків. Таким чином, релігійність є важливим ресурсом не лише для підтримки життєстійкості, а й для зміцнення загального психічного здоров’я й емоційного благополуччя особистості в умовах сучасних викликів і загроз.

The article examines the influence of religiosity on the hardiness and emotional state of an individual in wartime, the existence of a relationship between them, and the mechanisms that play the greatest role in this
regard. The study of this issue is relevant due to the growing number of people facing stressful situations and psycho-emotional stress as a result of military operations. The study used several methods, including surveys, interviews, and statistical data analysis. According to the results, it was found that religiosity is an important internal resource for overcoming stress, manifesting emotional stability and maintaining hardiness. Moreover, people with a high level of religiosity are less prone
to anxiety, fear, and hopelessness, and more often experience emotional uplift, hope, and satisfaction from life. It has been determined that religiosity is a certain psychosocial resource that helps a person to cope more effectively with stress and life’s troubles, provides a sense of coherence and meaning, promotes rethinking of negative events, gives strength to overcome trauma, and, in turn, leads to strengthening of hardiness. The results of the statistical analysis confirmed that religiosity is a significant predictor of hardiness. In addition, religiosity may also have an indirect effect on hardiness through other emotional and psychological
components, such as “self-confidence,” “willingness to help others,” and “work on oneself.” The mechanisms of interconnection between religiosity and hardiness of a personality are revealed. Namely, the author identifies those resources of a personality that can be conditioned by his/her religiosity and contribute to his high level of hardiness. In particular, these include the individual’s knowledge of the characteristics of their own resources, i.e., awareness of their preferences and individual characteristics, as well as the ability to renew their own resources, which is an important mechanism for reducing mental stress and restoring internal balance. The study also found that personal religiosity influences and determines the level of one of the structural components of hardiness, namely engagement. It contributes to the manifestation of an active life position, which is realized through sociability, the desire to show humanity and benevolence, enables the individual to continue to communicate and be involved in active life, despite a difficult life situation, which is a necessary element in maintaining a favorable level of resilience and manifesting constructive coping strategies. It is worth noting that a similar relationship was found between the indicators of subjective definition of one’s own religiosity and the structural component of hardiness – involvement. That is, religious individuals are more active, motivated and open, they are easy to contact and have a positive perception of the surrounding reality,
which helps them overcome difficulties and life’s troubles.
The results emphasize the importance of taking into account religiosity in maintaining psychological wellbeing
and hardiness of an individual, in particular, in the context of post-conflict, war and other stressful situations. Taking into account the religious aspect can be useful for developing psychological support and
intervention strategies aimed at increasing hardiness, as well as for developing social and psychological rehabilitation programs to reduce the negative effects of trauma. Thus, religiosity is an important resource not only for maintaining hardiness, but also for strengthening the
overall mental health and emotional well-being of an individual in the face of modern challenges and threats.

Стаття присвячена порівняльному аналізу психічного стану, ментального здоров’я, толерантності до невизначеності, стресостійкості та копінг-стратегій українців, які залишилися в Україні, та тих, хто виїхав за кордон унаслідок війни. У дослідженні взяли участь 348 осіб різного віку, представники різних регіонів, а також особи, які перебувають наразі за кордоном. Результати емпіричного дослідження виявили наявність суттєвих психоемоційних порушень. Обидві групи характеризуються низьким рівнем ментального здоров’я та стресостійкості, високим рівнем тривожності, фрустрації, ригідності та порушеннями сну, що відображає значний стресовий вплив війни. Проте,
респонденти, які виїхали за кордон, мають гірший психічний стан, вони демонструють вищий рівень тривожності, фрустрації та ригідності, аніж особи, які залишилися в Україні. В той же час, вони демонструють вищий рівень показник стресостійкості, порівняно з тими, хто залишилися в Україні. Більш того, було виявлено статистично значущі відмінності у показниках «толерантність до невизначеності» та «копінг-стратегії – орієнтація на вирішення проблем», зокрема у осіб, які виїхали за кордон вони були значно вищими, аніж в осіб, які залишилися в Україні. Це може свідчити про їхню здатність актуалізувати внутрішні ресурси у складних умовах адаптації, незважаючи на
екзистенційні переживання. В той же час, вони демонструють нижчий рівень ментального здоров’я, аніж особи, які залишилися в Україні.
Таким чином, як українці, що залишилися в країні, так і ті, хто виїхав за кордон, демонструють несприятливі показники психічного стану та ментального здоров’я. Це свідчить, що навіть перебуваючи за межами України, люди продовжують залишатися емоційно прив’язаними до травматичного досвіду війни, зберігаючи глибокий зв’язок із ситуацією небезпеки. Вони постійно
відтворюють у свідомості образи загрози, хвилюються за рідних, переживають відчуття втрати. Додатковим чинником стресу є складний процес адаптації до нового соціокультурного середовища, подолання мовного бар’єра, втрата звичних соціальних ролей і ресурсів, що посилює емоційну напругу й ускладнює відновлення психологічної рівноваги.
Відповідно, війна є потужним стресогенним чинником, що загрожує життю та здоров’ю людини навіть у відносно безпечних умовах. Незалежно від місця перебування, люди стикаються з високим рівнем стресу через втрати близьких, оселі, роботи та звичного способу життя. Такі події спричиняють макро- та мікротравми, руйнують відчуття безпеки, посилюють невизначеність і ви-
кликають тривогу, страх, розчарування та виснаження, що негативно впливає на емоційну регуляцію й поведінку. Війна перериває усталений життєвий шлях і потребує психологічної підтримки для відновлення ресурсів, соціальних зв’язків і здатності до адаптації. Отримані результати мають практичне значення для розробки психологічних інтервенцій, на підвищення стресостійкості, розвиток адаптивних копінг-стратегій і толерантності до невизначеності для мінімізації негативних наслідків тривалого стресу та відновлення психічного благопо-
луччя українців як в Україні, так і за її межами. Дослідження здійснювалося за грантової підтримки Національного фонду досліджень України в рамках проєкту «Постковідна соціально-психологічна реабілітація учасників освітнього процесу в діяльності працівників психологічної служби», реєстраційний номер 2021.01/0198.

The article is devoted to a comparative analysis of the psychological state, mental health, tolerance of uncertainty, stress resilience, and coping strategies of Ukrainians who remained in Ukraine and those who went abroad as a result of the war. The study involved 348 participants of different ages, representing various regions, including individuals currently living abroad. The results of the empirical research revealed significant psycho-emotional disturbances. Both groups are characterized by low
levels of mental health and stress resilience, high levels of anxiety, frustration, rigidity, and sleep disorders, reflecting the significant stress impact of the war. However, respondents who went abroad demonstrate a poorer psychological state, showing higher levels of anxiety, frustration, and rigidity compared to those who stayed in Ukraine. At the same time, they exhibit higher stress resilience than
those who remained. Moreover, statistically significant differences were found in the indicators of “tolerance of uncertainty” and “problem-focused coping strategies,” which were significantly higher among those who moved abroad compared to those who stayed. This may indicate their ability to mobilize internal resources under challenging adaptive conditions despite existential distress. At the same time, they demonstrate a
lower level of mental health than individuals who remained in Ukraine. Thus, both Ukrainians who stayed in the country and those who left show unfavorable indicators
of psychological state and mental health. This indicates that even while being outside Ukraine, people remain emotionally tied to the traumatic experience of war, maintaining a strong connection with the sense of danger. They continuously reproduce images of threat in their minds, worry about loved ones, and experience a sense of loss. An additional stress factor is the complex process of adapting to a new sociocultural environment, overcoming language barriers, and losing familiar social roles and resources, which increases emotional tension and complicates the restoration of psychological balance. Accordingly, war is a powerful stressor that threatens human life and health even under relatively safe conditions. Regardless of location, people face high levels of stress due to the loss of loved ones, homes,
jobs, and their usual way of life. Such events cause macro- and micro-traumas, destroy the sense of security, increase uncertainty, and provoke anxiety, fear, disappointment, and exhaustion, negatively affecting emotional regulation and behavior. War disrupts the established life course and requires psychological support to restore resources, social connections, and adaptive capacity. The obtained results have practical significance for the development of psychological interventions aimed at strengthening stress resilience, developing adaptive coping strategies, and increasing tolerance of uncertainty to minimize the negative consequences of prolonged stress and restore the mental well-being of Ukrainians both in Ukraine and abroad. The research was carried out with the grant support of the National Research Foundation of Ukraine within the project “Post-COVID Socio-Psychological Rehabilitation
of Participants in the Educational Process in the Activities of Employees of the Psychological Service,” registration number 2021.01/0198.

У статті розкрито феномен посткризового розвитку, його представлено як важливий елемент процесу адаптації, реінтеграції та відновлення після кризових і травмівних подій, підкреслено його значення у збереженні внутрішніх ресурсів та прояву життєстійкості. Підкреслено, що він є важливим джерелом трансформаційних змін та механізмів знаходження нового сенсу в житті. Закцентовано на необхідності врахування в програмах психологічного супроводу психологічних аспектів, необхідних для активації посткризового розвитку, який наразі є основним чинником психологічного відновлення після війни. Визначено основні проблеми з якими стикаються військові: відчуття самотності, ізольованість, афіліативна невдоволеність, непорозуміння та проблеми самосприйняття, переживання почуття втрати, відчуття провини, конфлікт ідентичностей «ветерана» та «цивільного», психічне напруження, та агресивні прояви, повернення до цивільного життя, відчуття провини, функціональна стійкість та низький рівень життєстійкості. А також, підкреслено наявність, упередженого ставлення та стререотипного сприйняття військового, які перешкоджають вчасному виявленню проблем, зокрема стають причиною ігнорування необхідності постійного психологічного супроводу військових. Представлений зарубіжний досвід механізмів визначання доклінічного субсиндромального стану стресової травми задля попередження функціональних порушень і дистресу. Охарактеризовано основні шляхи вирішення цих проблем, включаючи соціальну підтримку, використання наративів, технік
CSF, а також підкреслено відновлюючу роль релігії та терапевтичні можливості використання гумору. Зазначено, що врахування цих підходів у психологічних програмах підтримки допоможуть створити ефективний алгоритм допомоги військовим, який надасть можли-
вість покращити психічний стан та пережити негативний досвід, сприятиме ефективності їхньої діяльності, а також окреслить основні шляхи до посткризового розвитку, а також реінтеграції військових у цивільне життя.

The article reveals the phenomenon of post-crisis development, presents it as an important element of the process of adaptation, reintegration and recovery after crisis and traumatic events, emphasizes its importance in preserving internal resources and demonstrating hardiness. It is emphasized that it is an important source of transformational changes and mechanisms of finding a new meaning in life. Emphasis is placed on the need to take into account in psychological support programs psychological aspects necessary for the activation of post-crisis development, which is currently the main factor in psychological recovery after the war. The main problems faced by the military have been identified: feelings of loneliness, isolation, affiliative dissatisfaction,
misunderstandings and problems of self-perception, experiencing a sense of loss, feelings of guilt, conflict between the identities of "veteran" and "civilian", mental stress, and aggressive manifestations, returning to
civilian life, guilt, functional stability and low vitality. Also, the presence of biased attitudes and stereotypical perceptions of the military, which prevent timely detection of problems, in particular, are the cause of ignoring the need for constant psychological support of the military, is emphasized. The foreign experience of the mechanisms of determining the preclinical subsyndromal state of stress trauma in order to prevent functional disorders and distress is presented. The main ways to solve these problems are described, including social support, the use of narratives, CSF techniques, and the restorative role of religion and the therapeutic potential of using humor are highlighted. It is noted that taking into account these approaches in psychological support programs will help to create an effective algorithm for helping military personnel, which will provide an opportunity to improve the mental state and survive negative experiences, will contribute to the effectiveness of their activities, and will also outline the main paths to post-crisis development, as well as the reintegration of military personnel into civilian life.